Увійти через:


Годинник
Календар свят та подій
Календар свят. Мова, граматика, спілкування
Календар
Листопад 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Жов    
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930  
Наш опитувальник

Чи подобається Вам наш сайт?

Результати

Loading ... Loading ...
Корисні лінки




Facebook Twitter Google Vkontakte Odnoklassniki


З історії села

« Люблять батьківщину не за те,

що вона велика, а за те, що своя »

Сенека

Село Залісся Перше – центр сільської ради, в яку входить ще село Параївка, розташоване на південний захід від районного центру міста Камянець – Подільський на відстані 17 км. Відстань від села до обласного центру – м. Хмельницький – 123 км.

Село знаходиться на горбистій місцевості з надзвичайно мальовничою природою. Вся південно-східна частина села прилягає до лісу, в якому протікає невелика річка Жванчик.

До 1946 року село Залісся – 1 носило назву Фридрівці.

З яких часів на цій території жили люди сказати важко, бо матеріалів про це в друкованих джерелах не зустрічається. Як пишуть історики, в селі Залісся – 1 знайдено залишки Черняхівської культури. Отже, на території нашого села люди жили вже в ІV тисячолітті до нашої ери. Звичайно, стверджувати, що жили тут безперервно, ніхто не може, але і заперечувати теж.

Отож, вже в кінці ІV тисячоліття жителі майбутніх Фридровець користувалися мідними ножами, сокирами, про що свідчать дані розкопок, але, оскільки міді у нашій місцевості не знайдено, то вони мусили цю мідь в когось вимінювати, а отже мали певні торгівельні зв’язки. В побуті наші предки користувалися глиняним посудом, який виготовляли на гончарному крузі та оздоблювали його чудовими візерунками; займалися ткацтвом ( бо пряслиці на території села знайдено теж ), а в Жванчику ловили рибу, якої тоді було дуже багато; в лісах, що кишіли дичиною, займалися полюванням. Ну і звісно обробляли землю.

Цікаво було б дізнатися, як вони називали своє поселення і що діялося у той час в світі ? В Єгипті це був період древнього царства зі столицею у Мемфісі. А в Месопотамії відбувалося утворення Шумерсько – Аккадського царства, розвиток клинопису, будівельного мистецтва, астрономії і т. д.

Камянця тоді ще не було, а от поселення в районі сучасного села Кадиївці вже існувало. Були також поселення там, де зараз знаходяться села: Лука – Врублівецька, Сокіл, Калачківці, Китайгород, Калюс, Жванець, Цвіклівці, Голосків.

Що було далі, не відомо, аж до ХІV століття ніяких матеріальних, а тим більше писаних слідів, які б свідчили про існування села Фридрівці за тих 4,5 тис. років поки що не знайдено.

Фактом являється те, що в кінці ХІV століття Залісся-1 було досить розвиненим селом із значним господарством, бо в 1410 р. воно згадується в документах як « Фридрівці на криницях ».

Ця документальна згадка сталася з певної причини. Яка відомо, в 1410 році війська слов’янських держав ( Польщі, Литви, Русі ) під командуванням короля Владислава Ягайла завдали ніщивної поразки хрестоносцям під Грюнвальдом. Це була дуже велика перемога над німецькими загарбниками. В битві проти німецьких полків під Грюнвальдом своєю мужністю і хоробрістю відзначилося багато воїнів. Одним з таких мужніх бійців був Фрид з Плешовець. В тому ж таки 1410 році після славетної перемоги, бажаючи відзначити і нагородити сміливого воїна, король Ягайло дарує йому три села: Кадиївці, Суржу і Фридрівці, що підтверджує у виданій на руки грамоті, яка зберігається у архівах. Саме з 1410 р. і починається писана історія села Фридрівці. Що було до того, ми не знаємо. Можливо, що і назва самого села походить від імені цього сміливого воїна.

Другий документ, де згадуються Фридрівці, відноситься до 1460 р. Це список сіл Камянецької округи, з яких камянецьким біскупам було дозволено збирати десятину на церкву.

Третій документ про село Фридрівці відноситься до 1470 р., де сказано, що в цьому році брати Андрій та Іван Фриди поміняли свій маєток Фридрівку і Плешовці ( цей документ про обмін був на виставці археологічних матеріалів у Вільно ( Вільнюс ) в 1893 р. ). Де цей документ зберігається зараз і чи є він взагалі, сказати важко.

Наступний документ – це так званий « Подимний список » з 1493 р., за яким у цьому році у Фридрівцях було 25 димів. Це не означає, що на той час у поселенні було всього 25 садиб, їх було значно більше, але, щоб не сплачувати існуючого на той час , так званого, «подимного податку », селяни, щоб не сплачувати за комини, взагалі їх не будували, а випускали дим у сіни, звідки він розсіювався під стріху.

За податковими списками ХVI століття у Фридрівцях в 1530 – 1542 рр. числилося два плуги ( на той час словом « плуг » позначалась площа орної землі, або ще часто вживалося слово « лан » ). В 1569 р., як писалося, було вже 4 плуги, отже кількість орної землі зросла.

Далі документи вказують, що в 1578 р. Фридрівцями оволодів поміщик Срочинський, який мав 4 дими. Історик Ролле, який жив і працював у Кам’янці у ХІХ столітті, так описує перехід Фридровець до Срочинських: « Станіслав із Срочиць – Срочинський, кам’янецький войськет ( войськет – це чин в тогочасній Польщі, на зразок старости ) володів в ХVІ столітті значними маєтками в околицях Кам’янця, але не мав спадкоємців чоловічої статі, тільки дві дочки. Одна вийшла заміж за Олександра Конецпольського, друга – за Підфілійського, земського подільського суддю, власника Фридровець. Срочинський, віддаючи свою дочку за Підфілійського, номінально став власником цього маєтку».

Згодом Фридрівці перейшли до Конецпольських, а останній з них – Олександр, воєвода Сератський, записав цей маєток Ржевуським, які володіли ним на протязі трьох поколінь.

При приєднанні Поділля до Російської імперії маєтки Северина Ржевуського, в тому числі і Фридрівці, були взяті в казну ( 1793 р. ), але 14 квітня 1795 р. по « Височайшому наказу » були повернені власникові. На початку ХІХ ст. Фридрівцями володів Вацлав Ржевуський, відомий авантюрист і мандрівник по країнах Близького Сходу. В 1820 р. в його володінні було 290 селян. За участь у повстанні 1831 р. Фридрівці у Вацлава Ржевуського були конфісковані. Орні землі перейшли за викуп до селян, а з фридровецького лісу разом з кадиївським було утворено казенне лісництво, яке на кінець ХІХ ст. займало 1452 десятини. Селянських грунтів на той час було 1482 десятини, церковної землі – 38 десятин. Дворів рахувалось 293 , жителів – 1693 чоловік ( так подано в « Материалах к истории Подольской губернии », том І, стор. 176 ).

Про існування у Фридрівцях церкви Святого Архистратига Михаїла згадується в податкових списках за 1577 і 1583 рр. Вона була збудована з дерева і в 1740 – 1748 рр. налічувала 60, а в 1759 р. – біля 100 прихожан.

В 1754 р. побудована нова, теж деревяна, трьохкупольна церква. В 1790 р. прихожан стало 576 чоловік, а дворів – 106.

В 1796 р. за розпорядженням Подільського Преосвященного Іоннікія ( очевидно це був архієрей ) відбулась закладка нової церкви, але будівництво призупинилося, знову відновилося 14 березня 1798 р. Ця церква існувала і на кінець ХІХ ст. Вона була однокупольна, на кам’яному фундаменті, крита залізом, в плані хрестовина. Капітальний ремонт проводився в 1887 р. і тоді ж були написані нові ікони одеським художником П. Івайкевичем. Дзвіниця стояла окремо, теж деревяна, побудована в 1860 р. Кладовище знаходилось в 200 сажнях від церкви.

Ось такі історичні дані відомі про с. Залісся – 1. Всі ці матеріали взяті з історичного джерела « Трудъ Подольського епархиального историко – статистического комитета » ( випуск VII під редакцією Яворського ), які були надруковані в Камянці – Подільському в 1895 році.

І ще одна подія, яка не могла не відбитися на історії села, а саме: Поділля, а в його складі і Фридрівці, в 1672 р. попало під владу Туреччини. Окупація тривала 27 років, до 1699 р. За цей період поля перетворились на пустки, а все доросле населення, в більшості, було продано в рабство на невільничих ринках. Це лягло важким тягарем на всі без винятку села Поділля.

Після підписання Карловецького трактату 22 вересня 1699 р. Поділля знову перейшло до Польщі. В 1793 р., за часів Катерини ІІ, Поділля відійшло до Російської імперії.

Фридрівці згадуються також в таких друкованих джерелах, як збірник документів « Архивы Юго – Западной Росии », над упорядкуванням якого працювали тогочасні видатні вчені: професор Юзефович М.В., професор Максимович М.А., професор Костомаров М. І. та інші. До складу комісії по розробці древніх актів входив і Т. Г. Шевченко.

Фридрівці згадує і дослідник В.К. Гульдман в книзі « Памятники старины », яка вийшла з друку в Кам’янець – Подільському в 1901 р., а також відомий історик П.Н. Батюшков в своїй великій праці «Подолия».

Друкованих джерел про подальший період в історії села немає, тому ці матеріали збирались на місці при дієвій допомозі сільської ради та жителів села.

Революційні події 1917 р. жителі села зустріли з надією, що відбудуться кардинальні зміни в їхньому житті.

Під час громадянської війни сільська біднота вела боротьбу проти польських інтервентів. В листопаді 1920 р. с. Фридрівці було остаточно звільнено від ворогів.

За даними перепису1920 р. чисельність населення села становила 1999 чоловік. Селяни збиралися на сільські збори, де обрали самоврядування у вигляді сільського ревкому, який був ліквідований в кінці січня 1921 р. На місце цього органу було обрано та організовано Фридровецьку сільську раду, яка була вищим органом влади в межах її компетенції. Першим головою сільської ради було обрано Шкробу Василя.

В 1922 р. в селі було організовано комітет незаможних селян, головою якого було обрано Джаламагу Ольгу, а членами – Вишнівського Василя та Швеця Йосипа. На обліку в комітеті були всі незаможні селяни. Його завдання полягало в тому, щоб допомагати біднякам хлібом, насінням та в обробітку землі.

В цьому ж році було організовано сільськогосподарське кооперативне товариство « Зірка ». Головою правління було обрано Шкробу Михайла Семеновича, членами – Джаламагу Ольгу, Шкробу Степана.

Надзвичайною подією на селі була поява першого трактора в 1928 р. В цьому ж році було відкрито семирічну школу, в якій була створена комсомольська організація.

Навесні 1929 р. було організовано колгосп імені Леніна. Першим головою колгоспу був Кульчицький Володимир. В 1930 р. на території села був створений другий колгосп « Оборона », головою якого обрали Прокопенюка Василя. До укрупнення цей колгосп був передовим в районі. У 1933 р. колгоспи обєдналися, головою колгоспу став двадцятипятитисячник Дмитренко В. Л.

Не оминуло село і страшна трагедія голодомору 1932 – 1933 рр. Від голоду у 1932 -1933 рр. загинули такі мешканці Фридровець: Гордусь Василь ( 1895 р. н. ), Пшеничний Борис ( 1908 р. н. ), Самборська Наталія ( 1896 р. н. ), Саноцька Ганна ( 1892 р. н. ), сотні жителів зазнали страждань. Ось що згадує про ці страшні роки житель Залісся Матвейцев Степан Якович ( 1923 р. н., проживає в с. Залісся-1, в. Островського, 23; свідчення записав учень Заліської-1 зош І – ІІІ ст. Шупарський Євген ): « Коли почався голод, мені було 9 років. Сам я ще нічого не розумів, але від старших чув багато розмов… Ніби й урожай був, але такі були податки, що люди віддавали все, що виростили. Віддавали не добровільно, а приходили з сільради люди вночі і забирали все, що можна забрати. Зерно, яйця, молоко. А хто не хотів віддавати, того били. Нічого не можна було сховати. Всю худобу, коні, кози, кури – все забирали в колгосп. Як зібрали зерно на полях, то дуже багато колосків полишалося на землі. Але ніхто не мав права їх збирати.

Люди пухли з голоду, їли листя з буряків, варили лободу, сушили гнилі картоплі, а потім їх варили. Добре було тим, хто мав корову, вони тим молоком і виживали, але таких було дуже мало. Скільки людей від голоду вмерло я не знаю… В нас в селі людей не їли, я такого ні від кого не чув.

На другу весну люди не мали що садити і сіяти. Був неурожай. Люди були незадоволені тією владою, але мовчали, бо боялися щось сказати. Тепер можна говорити про все. І я кажу, що голод був зроблений спеціально, щоб вимер люд. Ви молоді, цього не знаєте, та й добре, що не знаєте. Зараз жити добре, є все, що хочеш. Дай Бог, щоб ви не знали того горя і тої біди, що зазнали ми… »

Меморіальний знак памяті жертв голодомору 1932 – 1933 рр.

Директором школи на цей час був Куликівський Юхим Андрійович, комуніст з 1918 р., який користувався авторитетом на селі. Він багато зробив для зміцнення школи. До 1936 р. в основному була завершена ліквідація неписьменності в селі. В 1939 р. до села прибув новий директор школи – комуніст Донець Іван Демянович – вихованець дитячого будинку, який став і партійним організатором колгоспу.

З кожним роком господарство зростало, досягло високих показників в розвитку землеробства. З ініціативи комсомольця Швеця Йосипа Івановича було закладено колгоспний сад площею 120 га. У 1939 –1940 рр. колгосп був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Головою колгоспу був в той час Братенко Григорій Созонович, якого нагородили орденом « Знак пошани ».

В 1040 р. на землях колгоспу імені Леніна працювало 2 трактори, 3 сівалки, 1 комбайн, 2 автомашини. В семирічній школі навчалося 278 учнів, працювало 8 учителів. Також працював клуб, при клубі була бібліотека з книжковим фондом у 1964 книги. На території села функціонувала одна крамниця, був медпункт, в якому працював фельдшер.

Проте не довго довелось односельчанам радіти трудовим здобуткам. Війна навалилася на них страшним горем. Пліч-о-пліч із своїми бойовими побратимами на всіх ділянках фронту вели боротьбу і наші односельчани. За весь період війни із сіл Фридрівці та Параївка було мобілізовано на фронт 293 чоловіки.

За бойові заслуги у Великій Вітчизняній війні 97 жителів цих сіл було нагороджено орденами і медалями СРСР. З них нагороджені орденами:

Гасюк Григорій Юхимович – Орденом Слави ІІІ ст., Братенко Василь Созонович – Орденом Слави ІІІ ст., Пирогівський Станіслав Іванович – Орденом Слави ІІІ ст., Речкендюк Микола Іванович – Орденом Слави ІІІ ст., Різнічук Тимофій Трифонович – Орденом Слави ІІІ ст., Шупарський Григорій Антонович – Орденом Слави ІІІ ст., Шупарський Іван Мойсейович – Орденом Слави ІІІ ст., Олійник Василь Олександрович – Орденом Слави ІІ ст..

Війна принесла багато горя сімям села. Багато його жителів не повернулися в свої домівки з фронту. Із сіл Фридрівці ( Залісся – 1 ) та Параївка додому не повернулися 136 чоловік, з них 14 чоловік зникли безвісті.

За час окупації села з 4 липня 1941 р. по березень 1944 р. німецькі загарбники заподіяли збитків на загальну суму 8 млн. крб.

Окупація – чорні дні « нового порядку » німецьких окупантів. За цей період було організовано вивіз в Німеччину хліба, худоби, а також і людей. Спільником ворога на селі став староста Тарадайко Юхим. За кожну відправлену в Німеччину людину він одержував по 10 марок. Всього було насильно вивезено 497 чоловік.

В селі стоїть Обеліск Слави загиблим воїнам – односельчанам. Памятник воїну – визволителю та меморіальна дошка побудовані в селі на честь 40 – річчя визволення від німецько – фашистських окупантів.

З переможним закінченням Великої Вітчизняної війни розгорнулася боротьба за відродження села, відбудову рідного господарства. В цю нелегку справу внесли свою енергію та сили і фронтовики, що повернулися додому.

Важким було становище в колгоспному виробництві. Не вистачало досвідчених кадрів, сільськогосподарського інвентаря, різних машин. Земля в агротехнічному відношенні була занедбана. Перші повоєнні врожаї були дуже низькими – 13 ц / га.

Фото0580

Обеліск Слави загиблим воїнам – односельчанам

Фото0555

Памятник воїну – визволителю

Фото0559

Меморіальна дошка на честь 40 – річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні

В 1946 р., в зв’язку з перейменуванням села Фридрівці в Залісся – 1, сільська рада була перейменована в Заліську сільську раду депутатів трудящих Оринінського району. З 23 серпня 1959 р. сільська рада віднесена до Камянець – Подільського району в зв’язку з укрупненням. В цей час до Заліської сільської ради віднесена територія скороченої Параївської сільської ради. У вересні 1950 р. колгосп укрупнено з колгоспом ім. Сталіна села Параївка. Село Залісся – 1 стало центром колгоспу « Ленінський прапор ».

В післявоєнні роки було електрифіковано село і колгоспне господарство. Електричний струм село одержувало від міжколгоспної Ніверської ГЕС. В 1962 р. встановлено автобусне сполучення між селом та районним центром Камянець – Подільський, а це дало змогу населенню їздити в місто в разі необхідності.

В 1953 р. був тільки один сільмаг та один продавець.

На середину 80-х років сталися великі зміни в соціальній перебудові села. Із напіврозвалених війною будинків селяни злагодили собі нові оселі і вже 498 сімей справили новосілля. Було побудовано Заліський СБК, клуб в с. Параївка, медпункт в с. Параївка, торговий центр в с. Залісся – 1, зведено майстерню, адміністративний будинок сільської ради, контору колгоспу, будинок тваринника, тваринницьке містечко, тракторну майстерню, стадіон, сучасний двохповерховий будинок для спеціалістів на чотири квартири з усіма зручностями.

З відстаючого господарства колгосп вийшов на рівень прогресивного. В 1977 р. після укрупнення до складу колгоспу «Ленінський прапор» з центральною садибою в с. Залісся – 1увійшли такі села: Шустівці, Чорнокозинці, Ніверка, Нововолодимирівка. Колгосп мав земельних угідь – 6 333, 8 га, в тому числі: орних земель – 4 533, 7 га, саду – 130 га, шовковиці – 35, 5 га, сіножатей – 122 га, пасовищ – 224 га. За розмірами території колгосп займав друге місце в районі.

Фото0578

Адміністративний будинок сільської ради

Фото0584

Сільський будинок культури

В ці ж роки було побудовано нову велику двохповерхову школу ( з 1986 р. – середня школа ), з 1976 р. її директором став Клеванський Валерій Антонович.

p9050135

Заліська – 1 зош І –ІІІ ст.

За успіхи на трудовій ниві ряд колгоспників були нагороджені орденами, в тому числі за високі врожаї цукрового буряка: ланковий механізованої ланки Рурський Іван Григорович – орденом Трудового Червоного прапора; члени ланки: Харламова Леоніда Болеславівна – орденом Слави ІІ ст., Слободян Надія Василівна – орденом Слави ІІІ ст., Починок Ніна Василівна – орденом Слави ІІІ ст., Петрик Василь Арсенійович – орденом Слави ІІІ ст..

За високі надої молока доярка Петрик Надія Арсенівна була нагороджена орденами Слави ІІ і ІІІ ст..

17 -18 лютого 1986 р. колгосп « Ленінський прапор » та колгосп «Перемога » було розукрупнено.

У зв’язку з глибокими соціально – політичними змінами в житті держави в 1992 р. колгосп « Ленінський прапор » було перейменовано в КСГП «Нове життя». Це було багатогалузеве сільськогосподарське підприємство із загальною площею земельних угідь 2 089 га, з них : орні землі – 1 567 га, пасовища – 522 га. Основними галузями були зернобобова ( вирощування пшениці, кукурудзи, ячменю, гороху) та технічна ( цукровий буряк ).

На теперішній час на селі пройшли разючі соціально-економічні зміни. Колективне господарство розформоване, пройшло розпаювання землі та майна.

Ефективно використовує потенціал і можливості подільської землі приватне підприємство « Золота нива », яке створив Павло Якович Павлунішен. Господарство спеціалізується на вирощуванні овочів і картоплі. Незважаючи ні на які кліматичні примхи, тут завжди досягають високих врожаїв завдяки глибокому знанню справи та використанню сучасних методів обробки землі.

Загальна площа території сільської ради становить 2 924, 3 га, з них сільськогосподарські землі – 2 277,9 га.

Станом на 01.01.2011 р. чисельність населення становила 1 218 чоловік, з них жителі села Залісся-1 – 1 089, жителі села Параївка – 129.

Рідне село

За мудрим лісом, який спить-дрімає,

Де джерело дзюркоче день – у –день,

Залісся Перше територію займає,

Це місце багатьох переказів й пісень.

Тому і назву це село такую має,

Бо навколо чудовая краса.

Ліси Залісся Перше захищають,

Траву вмиває чистая роса.

У різні пори року село наше прекрасне.

Ніколи люди не сумують тут.

Улітку з неба сяє сонце ясне

І діти на канікули ідуть.

Узимку у Заліссі, наче в чудо-казці:

Сніг все довкола килимом вкриває,

Зима приносить людям радість й щастя,

І Новий рік всі радісно стрічають.


Залишити відповідь



Войти с помощью: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *