У кожному класі є учень, який, попри непересічні здібності, отримує двійки за контрольні і самостійні роботи, не виконує домашні завдання і взагалі не цікавиться шкільним навчанням. Така дитина для вчителя, з одного боку, дуже «незручна», адже доводиться шукати індивідуальний підхід, підбирати додаткові завдання. З іншого — подарунок долі, бо, знайшовши «ключ» до неї, вчитель отримує золотого учня. «Освіта України» дізналася, як зацікавити здібного учня.
Аби знайти правильний підхід до будь-якої дитини, найперше треба заглянути їй в душу. Тут необхідна консультація шкільного психолога. Звичайно ж, і в цьому разі не обійтися без улюбленої фрази «лікарів душі»: кожен випадок — індивідуальний. Та все-таки ми вирішили розглянути хоча б «вершину айсберга» феномена під назвою «розумний двієчник» з допомогою порад психолога Тетяни Дроботун.
— Дуже часто талановиті учні мають гарні оцінки лише з кількох предметів, — вважає фахівець. — Наприклад, гуманітарії чудово пишуть твори й «запоєм» читають художню літературу, а хімія, фізика і математика для них — просто нецікаві предмети. Зворотна ситуація — в «технарів». Наша система освіти так побудована, що відмінниками стають діти, які мають посередні здібності з усіх предметів, тому старанно навчаються, за що отримують хороші оцінки. А талановитим просто нудно чекати, поки його однокласники півуроку роблять завдання, на яке йому знадобилось десять хвилин.
Але не тільки відсутність зацікавленості може стати причиною поганих оцінок кмітливої дитини. Отже, чотири найпоширеніші причини поганої успішності в школі.
ПРИЧИНА ПЕРША: НЕДООЦІНЮЄ СЕБЕ
Найпершою, на думку психологів, є занижена самооцінка. Дитина просто не вірить у свої сили. Здається, як тільки отримує складне завдання, розгублюється біля дошки через те, що всі знання нібито вилітають з голови.
— Якщо вчитель помітив у школяра ознаки заниженої самооцінки, йому варто більше дізнатися про обстановку в його родині, — радить Тетяна Дроботун. — Запросіть батьків до школи і подивіться, як вони поводитимуться з дитиною. Часто причина зневіри учня у власних силах криється в тому, що його критикують батьки.
ПРИЧИНА ДРУГА: РОЗУМНІШИЙ ЗА ВСІХ
Діаметрально протилежне джерело попередньому — дитина вважає себе «пупом землі», вундеркіндом. А вчителі, на її думку, обмежені у знаннях і розповідають всілякі дурниці. На «зіркову хворобу» страждають діти, які, навпаки, отримують забагато материнської або загальної сімейної опіки. Такі учні швидко втрачають мотивацію до будь-якого заняття, якщо не досягають бажаного результату.
— У цьому разі, як і з заниженою самооцінкою, не обійтися без тісної співпраці з батьками, — говорить психолог. — Спробуйте переконати їх дати чаду більше свободи, навчити його самостійності.
ПРИЧИНА ТРЕТЯ: УСІМ НА ЗЛО
Раптове зниження успішності здібного учня одразу повинно стурбувати вчителя. Адже тут, найімовірніше, приховується якась душевна або психологічна травма. Так діти часто намагаються привернути увагу батьків, зайнятих роботою або іншими справами. Дитині явно не вистачає уваги, і виклики батьків до школи — безпрограшний варіант.
Буває, що протест викликаний і зворотною ситуацією, коли батьки забагато уваги приділяють оцінкам чада, але зовсім не цікавляться його внутрішнім світом.
— Основний метод боротьби з таким протестом — не дати учневі досягти своєї мети у такий спосіб, — впевнена Тетяна Дроботун. — Зв’яжіться з батьками так, щоб школяр про це не знав, не влаштовуйте показових викликів до директора. Обговоріть проблему з батьками тет-а-тет, порадьте їм більше часу проводити з дитиною.
ПРИЧИНА ЧЕТВЕРТА: ПЕРЕВАНТАЖЕННЯ
Цей фактор може поєднуватися з гіперопікою або бути її наслідком. Таке трапляється з тими дітьми, яких завантажують навчанням з раннього дитинства. Вони продовжують тягнути цей вантаж у початковій школі, щоб дорослі були задоволені. А ось коли переходять у середню школу, то можуть і зовсім закинути навчання (у цьому віці авторитет дорослих падає). Адже програма стає складнішою, а вільного часу — все менше.
— У такій ситуації варто тимчасово зменшити частоту відвідування і кількість додаткових занять, — радить психолог. — Дозвольте дитині розслабитися, більше часу проводити на свіжому повітрі, з друзями. Словом, відчути всі принади дитинства. Тоді навчання почне давати хоч якусь радість, і це допоможе відновити інтерес до шкільних занять.
ВЛАСНИЙ ДОСВІД
ЗРОБІТЬ УЧНЯ СВОЇМ КОНСУЛЬТАНТОМ!
Ми запитали в досвідчених педагогів, як вони знаходять спільну мову з розумниками, які зовсім не цікавляться знаннями зі шкільної програми. Надія ТИХОНОВА, вчителька алгебри і геометрії:
— Я виробила свою стратегію: розумну дитину, якій нудно на уроках, роблю своїм консультантом, помічником. Такі учні є в кожному класі: вони встигають виконати завдання раніше за всіх. І рука завжди тягнеться вгору. Це ж чудово! У мене на уроці діти сидять по мікрогрупах. Так ось саме розумники є консультантами в групі. Вони без нагадування виконують свою роботу: допомагають тим, хто не зрозумів, консультують з важких питань, перевіряють самостійну роботу в інших, виконують додаткові завдання підвищеної складності. А іноді і стають співвикладачами – тобто ведуть якусь частину уроку разом зі мною: проводять словникові диктанти, які самі складають, пояснюють нову тему, беруть участь у закріпленні матеріалу, пояснюють домашнє завдання, готують презентації до уроку. Та чи мало можливостей, які можна надати для саморозвитку обдарованим дітям? Це ж ті, хто бере участь в олімпіадах та наукових змаганнях!
Алла КОЗАКОВА, вчителька хімії:
— Існуюча система не дає можливості розкривати індивідуальний творчий потенціал особистості, а «набиває» голови дітей непотрібним мотлохом застарілих знань. Між змістом шкільних підручників і досягненнями сучасної науки – прірва. Мені здається, що роль вчителя змінюється. Нам треба замість «трансляції» застарілих знань режисерувати процес індивідуального саморозкриття особистості в процесі колективної розумової діяльності. Необхідно змінювати наші настанови з «над учнями» на «зсередини мислячої групи дітей». Але це дуже важко, насамперед, для вчителя.
ПОРАДИ ВЧИТЕЛЯМ І БАТЬКАМ
ГОВОРІТЬ З ДИТИНОЮ ПРАВИЛЬНО!
Сімейний психолог Інна Хамітова дає корисні поради вчителям і батькам, як правильно будувати діалог із школярем, аби не сформувати в нього комплекс неповноцінності й допомогти повірити у свої сили.
1. Не просто хваліть дитину за досягнення, а заохочуйте її. Інакше, з’являються сумніви: а якщо я не вчитимуся на п’ятірки, не гулятиму з братом, не допомагатиму матусі, чи будуть мене любити? Тому за можливості підкріплюйте в чада впевненість у своїх силах. Подякуйте йому, скажіть, як ви цінуєте його допомогу.
2. Відзначайте прогрес, якого досягла дитина. Хваліть не за п’ятірки, а за поліпшення, які ви помітили.
3. Запам’ятайте формулу: «Ми тебе любимо, але нам не подобається те, що ти робиш». У складних ситуаціях ніколи не кажіть дитині: «Ти – ідіот!» будь-хто може робити неправильні вчинки. Але дитині може здаватися, що, якщо вона припустилася помилки, це катастрофа. Діти повинні розуміти: батьківська любов буде з ними незалежно від їхніх помилок.
4. Залучайте малюків до допомоги. Тоді дитина відчуває себе корисною і потрібною. Причому з віком кількість обов’язків повинна збільшуватися.
5. Будьте терплячі. Звичайно ж, нам хочеться, щоб в учня все виходило чудово. Але, як тільки школяр береться за щось важливе для нього, батьки швиденько допомагають або навіть роблять все за дитину. А потім, коли з’ясовується, що саме чадо нічого зробити не може, в них виривається: «Який же ти недотепа!»
6. Розділяйте велике за обсягом завдання на кілька маленьких. Зрозуміло, що в процесі навчання все виходить не відразу. Важливо розкласти завдання на кілька послідовних кроків, інакше дитина вирішить, що воно дуже важке і здасться без бою. Якщо ми ставимо перед дітьми недосяжну мету, а потім критикуємо, це теж підриває впевненість у своїх силах.
7. Будьте поблажливими. Навіть у дуже талановитих людей не все виходить. В такому разі виявіть співчуття.